Вітер і Сонце

Високо над широким краєм сперечалися двоє. Вітер зганяв хмари докупи, а Сонце розсувало їх променями, і кожен вважав, що робить це краще. — Я сильніший, — казав Вітер. — Це ще треба довести, — казало Сонце.

Вітер вирішив показати одразу. Він пройшовся полем так, що дерева на межі лягли, а по стерні покотилася курява стовпом. — Оце сила, — сказав він.

Сонце нічого не показувало. Воно просто світило далі, і на порожній польовій дорозі, яку щойно вимів вітер, стало тепло.

А дорогою якраз ішов подорожній. Ранок був холодний, і на ньому був товстий плащ, застебнутий на всі ґудзики, і капелюх, насунутий низько. Він піднімався вгору схилом і не поспішав.

— Ось, — сказало Сонце. — Хто зніме з нього плащ, той і сильніший. Вітер подивився вниз на дорогу, на якій маленька постать ішла собі вздовж, і сказав, що це буде швидко.

Він налетів згори одним поривом. Курява помчала дорогою просто на чоловіка, плащ ляснув, капелюх мало не злетів.