Байка — це короткий твір, найчастіше зі звірами, який закінчується мораллю, висловленою прямо.
Саме ця написана мораль відрізняє байку від казки. Казка лишає висновок читачеві, байка його промовляє.
Ознаки байки
Коротка — тримається однієї події. Друга подія розмила б науку.
Герої — звірі, і кожен уособлює одну рису: лисиця — хитрість, мурашка — працьовитість, лев — силу. Бувають і стихії — вітер і сонце.
Час і місце не мають ваги. У байці немає «за тридев'ять земель», бо для науки це нічого не додає.
Наприкінці мораль. На нашому сайті ми виносимо її окремо, над оповіддю, і формулюємо як тему, а не як підсумок, щоб вона не розкривала кінця.
Будова байки
Зав'язка — хто і в якій скруті: лисиця бачить виноград.
Розвиток — випробування: дістати не виходить.
Розв'язка — чим скінчилось: іде геть, оголосивши виноград зеленим.
Мораль — окрема частина, яка є тільки в цьому жанрі.
Приклади байок і що каже кожна
Найвідоміші приписують Езопові, і всі дев'ять тут у повному тексті.
Лисиця і виноград. Лисиця не дістає винограду й вирішує, що він кислий. Зневажати те, чого не дістав, — дитина впізнає це раніше, ніж уміє пояснити.
Заєць і черепаха. Мораль переказують неправильно: річ не в тім, що повільно краще, а в тім, що заєць програв, вважаючи змагання вже виграним.
Лев і миша. Миша перегризає сіті й рятує лева. Рідкісна байка не про обачність, а про вдячність.
Крук і лисиця. Крук ведеться на лестощі й губить сир. Найкоротший текст про те, як працює улеслива похвала.
Хлопець і вовк. Двічі фальшивий крик — і на третій ніхто не приходить. Утрачено не овець, а довіру.
Мурашка і коник. Найважча для чесного читання вголос, бо мурашка не добра. Варто потім спитати, чи правильно вона вчинила: узгодженої відповіді немає, і в цьому вся суть.
«Вітер і сонце», «Вовк в овечій шкурі» та «Миші польова і міська» — у тому самому розділі.
Езоп — постать переказу: його ставлять у Стародавню Грецію VI століття до нашої ери й називають рабом. Нічого написаного його рукою не збереглося: байки століттями ходили усно, а записали їх набагато пізніше.
Українські байкарі
Григорій Сковорода (1722–1794) написав «Байки харківські» — тридцять прозових байок, кожна з окремо винесеною розлогою мораллю, яку він називав «силою». Це перша українська збірка байок, хоч і написана книжною мовою свого часу, а не народною.
Петро Гулак-Артемовський на початку XIX століття першим заговорив у байці живою народною мовою — «Пан та Собака» досі читається як розмова, а не як повчання.
Євген Гребінка писав байки, у яких звірі поводяться дуже по-українськи; «Ведмежий суд» — саме про це.
Леонід Глібов (1827–1893) зробив байку віршованою і живою — і саме його знають напам'ять: «Вовк та Ягня», «Щука», «Лебідь, Щука і Рак». Його мова близька до розмовної; байки довші за езопівські, бо він домальовує сцену, а мораль лишає останнім рядком.
Байки на сайті ми переписуємо з вільних джерел. Мораль, яка в первотворі стоїть наприкінці, у нас винесено окремим рядком над оповіддю.
Байка, казка і притча
Казка довша, допускає чари й моралі не пише.
Притча теж повчальна, але в ній діють люди, а не звірі, і вона ближча до роздуму, ніж до пригоди.
Байка коротша за обидві — і єдина, у якої висновок винесено окремим рядком.







