Вовк і семеро козенят

Була собі стара коза, і мала вона семеро козенят. Любила їх так, як мати любить своїх дітей, і берегла як зіницю ока. Жили вони в маленькій хатці на краю лісу, а ліс був гарний — тільки треба було знати, хто в ньому живе. Найстарше козеня було розважливе, найменше найменше, а решта п'ятеро — десь між ними.

Одного дня коза мусила йти по їжу. — Діти, — сказала вона, стоячи вже в дверях, — нікому не відчиняйте. Вовк ходить лісом і знає всі способи. Упізнаєте його за двома речами: за хрипким голосом і за чорними лапами. — Будемо пильні, мамо, — сказали козенята, і щойно вона зачинила за собою двері, усі семеро налягли разом і засунули дерев'яний засув.

Не минуло й години, як хтось постукав. За дверима стояв вовк і говорив так, як говорять із дітьми, коли дуже хочуть, щоб відчинили. — Відчиніть, діти, — озвався голос. — Мама вернулася і принесла кожному щось добре.

Козенята зібралися під дверима й дивилися вгору, усі разом. Голос був хрипкий і низький, і вони впізнали його одразу. — Не відчинимо, — гукнули вони. — У нашої мами тонкий і лагідний голос, а в тебе такий, що аж дере. Ти вовк! Вовк відійшов від дверей дуже злий.

Але вовк не був дурний. Пішов він до сільської крамниці, сперся на прилавок і купив велику грудку крейди, а крамар подав її мовчки, бо волів не питати. Вовк з'їв крейду всю, бо чув колись, що від крейди голос тоншає. І справді потоншав.

Вернувся й постукав знову. — Відчиніть, діти. Мама вернулася. Цього разу голос був тонкий і лагідний. Козенята завагалися — але вовк сперся об підвіконня однією лапою, і найменше побачило її крізь шибку: темну, велику й зовсім не козячу. — Не відчинимо! — закричали вони. — У нашої мами не чорні лапи!

Побіг вовк до пекаря. — Забив лапу, — сказав він. — Помасти мені її тістом. А коли пекар помастив, пішов до мірошника по борошно. Мірошник одразу здогадався, кому це й навіщо. — Не дам, — сказав він. — Тоді я тебе зараз з'їм, — відповів вовк. Мірошник злякався й посипав лапи борошном. Так уже буває з тими, хто боїться: допомагають, а потім шкодують.