Давня весна

Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла прудко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло, — Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бреніло, А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона ясна, Для мене тілько дару не придбала, Мене забула радісна весна». Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав, А з ним прилинули пісні пташині І любий гай свій відгук з ним прислав. Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.