Українські народні казки

Українські народні казки не мають замків і балів. Вони мають хату, город, ліс за тином і звірів, які говорять як сусіди. Замість королевича на коні — дід, баба й кіт, що дає собі раду сам. Це світ, у якому дитина одразу вміє орієнтуватися, бо він її власний.

Друга їхня прикмета — повторення. Колобок тікає й співає ту саму пісеньку п'ять разів, до рукавички залазить усе більше звірів, дід тягне ріпку й кличе бабу, баба — внучку, внучка — Жучку. Дитина вивчає ці місця за два вечори й починає доказувати сама, а це найкоротша дорога до того, щоб полюбити читання.

Тут Колобок, Ріпка, Рукавичка, Івасик-Телесик, Котигорошко, Котик і Півник та Пан Коцький — записані сучасною мовою, з малюнком на кожній сторінці. Читаються від чотирьох до дванадцяти хвилин і добре пасують на вечір, бо більшість закінчується поверненням додому.