Ніч, коли Миколай запізнився

Миколай працював за списком, а список був довгий. Він був такий довгий, що Миколай згортав його посередині, щоб той не витикався із саней і не намокав у снігу. Угорі стояли вулиці, нижче будинки за містом, а збіч, дрібним письмом, — що яка дитина собі вигадала і що з того їй справді знадобиться.

У ніч з п'ятого на шосте грудня він вирушив, як щороку. Порошило, а це добре, бо свіжий сніг засипає сліди. Він був швидкий і точний: вікно, передпокій, чобіток, далі. До ранку обійшов кожну вулицю, яка була в списку, і був задоволений так, як буваєш задоволеним, коли довга ніч закінчується без помилки.

Удома він поставив сани до стодоли, повісив мокрий плащ на цвях сохнути й розгорнув список, щоб як слід відкласти його до скрині, де лежать усі попередні. Папір був цупкий від морозу й розгортався поволі, з тріском. І тоді з нього щось випало й беззвучно зсунулося на долівку.

Це був клаптик паперу, маленький, як обгортка від цукерки, і пролежав він там цілу ніч, утиснутий між двома згортками. Миколай підняв його й повернув до світла. На ньому були вулиця, номер будинку й ім'я, написане старанно, трохи завеликими літерами: Мира, перший поверх, вікно у двір.

Миколай сів на лаву в стодолі й довгу хвилину нічого не казав. Надворі світало, у селі засвітилося перше вікно на кухні. Шосте грудня давно почалося, а є речі, яких не надолужиш, бо не в свій час вони вже не ті самі. Він перечитав ім'я ще раз, хоч уже знав його напам'ять.

Мира того ранку прокинулася перша, як завжди шостого грудня. Вона пройшла босоніж холодним передпокоєм до місця біля вішака, де стояв її чобіток: почищений, зі свіжим шнурком, бо вона зробила це навмисне напередодні.