Нове вбрання короля

Був собі король, який любив нове вбрання більше за все на світі. Про інших володарів кажуть: поїхав на війну або скликав раду. Про цього завжди казали те саме: саме перевдягається. Мав він убрання на ранок, убрання на південь і вбрання на вечір, а на кожну пору року окрему шафу. У палаці було більше кравців, ніж кухарів, і дзеркало стояло в кожній залі.

Одного дня перед палацовою брамою стали двоє чужинців і заговорили до придворних так, ніби принесли новину, на яку всі чекали. — Ми ткачі, — казали вони, — і вміємо виткати тканину такої краси, якої ніхто ще не бачив. А до того ж незвичайну: її не побачить той, хто не годиться для своєї посади. Придворні слухали з відкритим ротом, а потім побігли переказувати далі.

Король почув про це ще до обіду, і йому дуже сподобалося. Одягну таке вбрання, подумав він, і одразу побачу, хто в моїй державі знає свою справу, а хто тільки вдає. Він наказав заплатити ткачам наперед і дати їм найкращу кімнату в палаці. Наступного ранку в ній уже стояли два верстати, порожні й готові, і не було на них жодної нитки.

Ткачі просили найтоншого шовку й золотої нитки, брали все з поклоном, а потім ховали в торбу під столом. Коли хтось заглядав, вони водили човниками над порожніми верстатами туди й назад і рухали руками в повітрі так упевнено, ніби там і справді щось було. Працювали до пізньої ночі, щоб у вікнах було видно світло.

За тиждень король почав нетерпеливитися. Йому дуже хотілося подивитись, як іде робота, але він згадав, чого ця тканина не показує, і йому стало якось незатишно. Сам іти не схотів, тож послав старого міністра, людину розважливу й чесну, яку знав змалку. Міністр зайшов до кімнати, широко розплющив очі й не побачив нічого. Зовсім нічого. Протер окуляри, підійшов ближче, відступив на два кроки.

Невже я не годжуся на міністра, подумав він із жахом. Тільки щоб ніхто про це не дізнався. — І як вам візерунок? — спитали ткачі. — Прегарний, — сказав міністр, киваючи головою й усміхаючись порожньому верстату. — Зараз же піду скажу королю, як мені подобається. Після нього ходив скарбник і вернувся з тим самим: диво, а надто ці кольори.

Нарешті пішов сам король, а за ним увесь двір. Стали вони перед верстатами так, як стають перед чимось, про що всі вже сказали, що воно прекрасне. У кімнаті стало тихо. Королю зробилося гаряче під коміром.