Аліса в Країні Чудес

10-12 хв читання
20 сторінок

Аліса в Країні Чудес, переказана для читання вголос. Кролик із кишеньковим годинником, завузькі двері й королева, яка знає одне речення.

Аліса сиділа з сестрою на березі річки й страшенно нудьгувала. У книжці, в яку дивилася сестра, не було ні малюнків, ні розмов, і Аліса саме міркувала, чи варто вставати заради віночка зі стокроток.

Аж тут повз неї пробіг білий кролик. У цьому не було б нічого дивного, якби він не сказав «Ой лишенько, я запізнюся!» і не витяг із кишеньки жилета годинника. Аліса зірвалася на ноги й побігла слідом.

Кролик зник у великій норі під живоплотом, а Аліса — за ним, ані на мить не подумавши, як вона звідти вибереться.

Падати довелося так довго, що дорогою вона встигла роздивитися: на стінах стояли полиці з баночками варення.

Унизу був довгий коридор, а в кінці — зала, повна замкнених дверей. На скляному столику Аліса знайшла крихітний золотий ключик, і він підходив лише до одних дверей за завісою — дверей, не більших за мишачу нору.

За ними був найгарніший сад, який тільки можна уявити. Аліса не просунула туди навіть голови. Аж раптом на столику з'явилася пляшечка, а на ній папірець: «Випий мене».

Вона випила й ставала дедалі меншою, аж поки в ній лишилося двадцять п'ять сантиметрів. Тепер вона пролізла б у двері — але ключ лишився на столику, а до столика вона вже не діставала.

Потім вона знайшла шматок пирога з написом «З'їж мене», викладеним із порічок, і від нього виросла так, що стукнулася головою об стелю. Вона плакала з досади так довго, що набігла ціла калюжа, — а коли знову зменшилася, впала у власні сльози й мусила в них пливти.

Разом із нею пливли миша, качка, птах додо й орлятко. На березі всім було холодно, і додо запропонував перегони, у яких кожен біг коли хотів і куди хотів. За півгодини всі були сухі, а додо оголосив, що виграли всі й нагороду дістануть усі.

Згодом Аліса натрапила на будинок, де герцогиня колихала немовля, куховарка сипала в юшку перець, аж усі чхали, а в кутку кіт усміхався від вуха до вуха. То був Чеширський Кіт, і він єдиний у всій Країні Чудес дав Алісі розумну відповідь.

«Якою дорогою мені йти?» — спитала Аліса. «Залежить, куди ти хочеш дійти», — сказав кіт. «Мені байдуже.» «Тоді байдуже й куди йти.» А потім він зник — повільно, від хвоста до голови, аж доки в повітрі не лишилася сама усмішка.

Дорога привела до довгого столу під деревом, за яким Капелюшник, Березневий Заєць і сонний вовчок пили чай. Вони закричали «Немає місця! Немає місця!», хоч стіл був накритий на двадцятьох, і Аліса все одно сіла.

Капелюшник загадав загадку, відповіді на яку сам не знав. Його годинник показував число місяця замість години. А оскільки він колись посварився з Часом, у нього завжди була шоста — завжди пора чаю і ніколи пора мити посуд. Тому щоразу, коли чашка бруднилася, усі просто пересувалися на одне місце.

Аліса врешті не витримала, встала й пішла. Цього разу за деревом вона знайшла двері, а за ними — залу зі скляним столиком, і тепер уже знала, як робити: спершу взяти ключ, потім зменшитися. Так вона нарешті потрапила в сад.

У саду троє садівників фарбували білі троянди в червоне. Вони помилково посадили білий кущ, а якби Королева про це дізналася, звеліла б постинати їм голови. «Голову з плечей!» було єдиним реченням, яке знала Королева Червових, і казала вона його приблизно раз на хвилину.

Потім грали в крокет. Кулями були живі їжаки, молотками — фламінго, а ворітьми — вигнуті солдати. Щойно Аліса вкладала фламінго, їжак відкочувався, а коли обоє стояли спокійно, ворота йшли собі гуляти.

Насамкінець був суд: Червового Валета звинувачували в тому, що він украв у Королеви тістечка. Присяжні записали власні імена, щоб до кінця їх не забути. Капелюшник свідчив, не випускаючи з рук чашки.

Тоді Король наказав усім, хто вищий за півтора кілометра, покинути залу. «У мені немає півтора кілометра», — сказала Аліса. «Є», — сказав Король. «Майже три», — сказала Королева. «Спершу вирок, потім суд!»

«Дурниці», — сказала Аліса, а вона на той час виросла вже так, що й не боялася. «Ви ж просто колода карт!» І тоді вся колода знялася в повітря й полетіла їй просто в обличчя.

А прокинулася Аліса на березі річки, головою в сестри на колінах, і сухе листя падало їй на обличчя. Вона переказала все, що запам'ятала, а сестра сказала: «Дивний сон, люба моя. Але тепер біжи пити чай, уже пізно.»

…решту читай у застосунку Marytale.

Marytale — застосунок ілюстрованих казок для читання дитині вголос: малюнок на кожній сторінці, без реклами, інтернет не потрібен. Закладка лишається там, де дитина заснула.

Спробувати

Наведи телефон, щоб завантажити Marytale

Джерело тексту: Сюжет Льюїса Керролла (1865), у громадському надбанні. Текст написано наново для Marytale і скорочено для читання вголос — це не передрук чийогось перекладу.

Потрібні ознаки казки, її будова або різниця між казкою й байкою? Це у статтях

Аліса в Країні Чудес

Ще казки для читання