Хлопець і вовк

Над селом лежав довгий пологий пагорб, і на ньому паслася отара овець. Пильнувати їх було найспокійнішою роботою в селі, і саме тому її дали хлопцеві.

Перш ніж послати його на пагорб, сусіди сказали йому одну річ: якщо прийде вовк, кричи. Один раз голосно — і всі прибіжать. Ми внизу, ми почуємо.

Першого дня було цікаво. Другого вже менше. Третього хлопець сидів на камені й дивився вниз, на село, де хтось носив воду, хтось стукав молотком, хтось гукав через вулицю, і все це відбувалося без нього.

Він набрав повітря й крикнув так голосно, що заболіло горло: — Вовк! Вовк! Він і сам до кінця не знав навіщо.

Село підняло голови одночасно. Пекар вибіг із борошном на руках, жінка кинула відро на півдорозі, двоє чоловіків побігли з вилами, і всі вони бігли вгору схилом, не змовляючись.

Нагорі не було ніякого вовка. Нагорі був хлопець, який реготав так, що ледве тримався на ногах, і вівці, яким усе це було байдуже. Люди подивилися, розвернулися й пішли вниз. Ніхто нічого не сказав.