Чарівник країни Оз

10-12 хв читання
20 сторінок

Чарівник країни Оз, переказаний для читання вголос. Смерч, дорога з жовтої цегли й троє супутників, які вже мають те, про що проситимуть.

Дороті жила посеред великого сірого степу в Канзасі, у маленькому будиночку з дядьком Генрі, тіткою Ем і чорним песиком на ім'я Тото. Трава була сіра, будинок був сірий, а Тото сірим не був — саме тому Дороті його так любила.

Одного пополудня вітер завив, трава полягла, а дядько Генрі гукнув, що йде смерч. Тітка Ем спустилася в погріб. Дороті побігла за Тото, який сховався під ліжко, і перш ніж вона дісталася ляди, будинок здійнявся в повітря.

Будинок крутився й крутився, а потім поплив собі геть спокійно, і Дороті сіла на підлозі та чекала. За доброго півгодини вони з Тото заснули посеред неба. Уранці будинок гупнув на землю.

Надворі був край із зеленою травою, високими деревами й струмком, що блищав, і Дороті ніколи такого не бачила. Підійшов гурточок: троє невеличких чоловіків і стара жінка. Жінка вклонилася й подякувала, що Дороті вбила Злу Відьму Сходу.

Будинок упав на відьму, і від неї лишилося тільки дві ноги в срібних черевичках. «Ми манчкіни, — сказала стара, — а я Відьма Півночі, і я добра.» Вона дала Дороті срібні черевички й поцілунок у чоло, якого ніхто не наважився б торкнутися.

Дороті спитала, як повернутися в Канзас. Ніхто не знав. Відьма Півночі сказала, що єдиний, хто, може, знає, — це великий Чарівник Оз, який живе в Смарагдовому місті, а дорога туди з жовтої цегли, і схибити неможливо.

Вона не пройшла й далеко, як дісталася кукурудзяного поля, де на жердині висіло Опудало й підморгнуло їй. Дороті зняла його. Воно сказало, що в голові в нього сама солома і що воно піде з нею просити в Чарівника розуму. «Він дасть», — сказала Дороті, зовсім не будучи в цьому певна.

У лісі вони знайшли бляшаного чоловіка, заіржавілого посеред замаху сокирою. Дороті змастила йому суглоби, він поворушив щелепою й сказав, що стоїть так уже рік. Серця він не має, сказав, і піде з ними просити собі одне.

Тоді щось заревло, і величезний Лев вискочив на дорогу, збивши Опудало в повітря. Він уже кинувся був на Тото, коли Дороті ляснула його по носі й сказала, що йому має бути соромно. Лев сів, погодився, що вона має цілковиту рацію, що він боягуз, і спитав, чи можна йому піти просити відваги.

Отак усі четверо рушили дорогою з жовтої цегли. Лев боявся всього, Бляшаний Лісоруб плакав, коли наступав на жука, і його доводилося змащувати, а Опудало мало всі задуми — чого тоді ніхто з них не помітив.

Вони перейшли яр на спині Лева й поле червоних маків, запах яких приспить усе, що дихає. Дороті, Тото й Лев у нього впали, а Опудало та Бляшаний Лісоруб, які не дихають, винесли їх звідти.

Смарагдове місто було зелене від брам до веж, і кожному, хто входив, надівали окуляри із замочком іззаду — мовляв, щоб берегти очі, казав Вартовий. Чарівник прийняв їх поодинці, і кожному з'явився інакше: величезною головою, вродливою панією, вогняною кулею.

Він нічого не дасть, сказав, доки вони не вб'ють Злу Відьму Заходу. Вони не хотіли. Пішли однаково, бо іншого робити не було чого.

Відьма Заходу мала одне око, але сильне, як підзорна труба. Вона побачила всіх чотирьох здалеку й послала вовків, тоді ворон, тоді бджіл, і Лісоруб з Опудалом дали раду всім. Тоді вона наділа Золотий Ковпак і покликала Крилатих Мавп, і ті мусили послухатися.

Мавпи кинули Бляшаного Лісоруба на скелі, витягли з Опудала солому, а Дороті й Лева віднесли до замку. Дороті поставили мити кухню, і відьма щодня дивилася на срібні черевички й не могла зняти їх, доки дівчинка не спала.

Урешті вона підставила їй невидиму палицю й украла один черевичок. Дороті так розлютилася, що взяла відро води й хлюпнула на неї — а відьма розтанула, мов коричневий цукор, що здивувало Дороті більше за все, що сталося доти.

Вони напхали Опудало свіжою соломою, вирівняли молотком Бляшаного Лісоруба й повернулися до Смарагдового міста. І там Тото перекинув ширму в кутку, а за нею стояв маленький лисий зморшкуватий чоловічок і сказав тонесеньким голосом: «Це я Великий Оз.»

Він був з Омахи. Прилетів повітряною кулею, його взяли за чарівника, і відтоді він грав цю роль, бо боявся відьом. Опудалу він дав висівки й шпильки замість розуму, Бляшаному Лісорубові — шовкове серце, напхане тирсою, а Левові — ковток із зеленої пляшки.

Усі троє одразу відчули себе інакшими, і в цьому була вся хитрість: вони були розумні, добрі й відважні всю дорогу, просто не могли в це повірити, не потримавши чогось у руці.

Куля Чарівника знялася без Дороті, бо та знову побігла за Тото. Зрештою саме Глінда, Добра Відьма Півдня, сказала їй, що срібні черевички можуть віднести її куди завгодно за три кроки — і могли від першого дня. Дороті попрощалася з усіма трьома, стукнула підборами й опинилася в канзаському степу, а тітка Ем уже бігла до неї.

…решту читай у застосунку Marytale.

Marytale — застосунок ілюстрованих казок для читання дитині вголос: малюнок на кожній сторінці, без реклами, інтернет не потрібен. Закладка лишається там, де дитина заснула.

Спробувати

Наведи телефон, щоб завантажити Marytale

Джерело тексту: Сюжет Л. Френка Баума (1900), у громадському надбанні. Текст написано наново для Marytale і скорочено для читання вголос — це не передрук чийогось перекладу.

Потрібні ознаки казки, її будова або різниця між казкою й байкою? Це у статтях

Чарівник країни Оз

Ще казки для читання