Казка — це розповідь, у якій чарівне трапляється як звичайне, і яка найчастіше не має автора. Її переказували з покоління в покоління, кожен оповідач щось міняв — тому та сама казка існує в десятках варіантів.
Це коротка відповідь. Довша — в ознаках, і їх досить, щоб, поглянувши на текст, сказати: казка це чи ні.
Ознаки казки
Зачин і кінцівка. Починається сталою формулою: «Жили-були», «Давним-давно». Це не відомості, а знак — ми виходимо зі справжнього світу. Кінцівка на кшталт «І стали вони жити-поживати» повертає назад.
Невизначені час і місце. Ні країни, ні року. «У далекому царстві» — цього досить.
Чари як звичайна річ. Змії, чарівні предмети, три бажання, звірі, що говорять, — і ніхто в казці не дивується з вовка, що говорить. Пояснень тут не просять.
Магічні числа й повтори. Троє синів, три випробування, семеро козенят, дванадцять місяців; те саме питання тричі, той самий рядок тричі. Повтор колись допомагав тому, хто переказував напам'ять, а сьогодні допомагає дитині стежити за подіями.
Герої-типи, а не характери. Найменший син, мачуха, цар, баба на роздоріжжі. Нікого не описують.
Добро перемагає. Саме через це дитина виходить із казки спокійною.
Моралі наприкінці немає. Якщо останнє речення пояснює, чого нас навчила історія, — перед вами байка.
Здебільшого народна. Більшість казок не мають автора. Ті, що мають, називають літературними.
Будова казки
Зачин. «Жили собі дід та баба…» — не повідомлення, а сигнал: ми виходимо зі звичайного світу.
Зав'язка. З'являється нестача або біда: голод, викрадення, порушена заборона, наказ царя — або герой просто вирушає з дому.
Розвиток дії. Герой вирушає, зустрічає помічника — звіра, діда, чарівний предмет — і проходить випробування, найчастіше три і найчастіше не силою, а добротою.
Кульмінація. Головне зіткнення, після якого вороття немає.
Розв'язка. Зло покаране, герой повертається й лишається.
Кінцівка. «І я там був, мед-вино пив…» — знак, що оповідач повернувся до слухача. Кінцівка виводить назад, як зачин уводив.
Російський дослідник Володимир Пропп 1928 року розібрав сто казок і нарахував тридцять один такий крок, завжди в тому самому порядку.
Види казок
Казки про тварин. Найдавніший шар. Діють звірі з людськими вдачами: лисиця хитра, вовк недолугий. Звірі говорять і поводяться як люди, але моралі наприкінці немає — інакше це була б байка. «Коза-дереза», «Рукавичка», «Колобок».
Чарівні казки. Змій, баба-яга, мертва й жива вода, чарівні помічники. Тут герой іде з дому, проходить випробування й повертається зміненим. «Котигорошко», «Царівна-жаба», «Попелюшка», «Білосніжка».
Соціально-побутові казки. Чарів немає зовсім: перемагає розум, хитрість або терпіння, а не сила. Бідний брат обдурює багатого, наймит — пана.
Кумулятивні (ланцюгові) казки. Кожна ланка чіпляється за попередню, а наприкінці все перелічується назад. «Ріпка» — саме така; «Рукавичка» й «Колобок» теж побудовані ланцюгом, тож їх зараховують і сюди. Саме тому їх найлегше слухати трирічним.
Окремо стоять літературні казки: Ганс Крістіан Андерсен (1805–1875) свої вигадував, і вони не завжди кінчаються добре. Брати Ґрімм казок не писали — вони їх записували; перший том вийшов 1812 року.
Казкові герої
У казках повторюються не імена, а ролі, і саме через це дитина так швидко в них освоюється: хто такий вовк, їй уже не треба розказувати вдруге.
Найменший із трьох. Три брати, три сини, три спроби — і виграє найменший. Найдавніший взірець народної казки, і не випадковий: той, хто слухає, теж найчастіше наймолодший у родині.
Той, хто допомагає. Ніхто в казці не рятується сам, і помічник майже ніколи не могутній — це найменше з того, що під рукою. У «Рукавичці» прихисток для всіх дає звичайна загублена рукавичка.
Хитрий звір. Лисиця в українській казці — не зло, а спритність: вона виграє розумом, а не силою, і часом сама на цьому й гине.
Вовк. Голодний і надто впевнений у собі. Програє завжди з тієї самої причини.
Українські власні герої. Котигорошко й Івасик-Телесик — їх немає в європейському переліку, і саме вони роблять українську казку окремою. Обидва тут із повним текстом.
Найкорисніше питання після казки — не «хто був поганий», а «хто допоміг». На перше відповідь очевидна, на друге треба згадати всю історію.
Казка, байка і легенда
Байка коротка, герої в ній звірі, а мораль сказано прямо наприкінці.
Легенда прив'язана до справжнього місця й пояснює, звідки воно взялося; казка нічого такого не обіцяє.
Казка довша за байку, допускає чари й лишає висновок читачеві.






