Перший сніг маленького динозавра

Далеко на півночі, там, де літо коротке, а зимова ніч триває цілими тижнями, теж жили динозаври. Вони були менші за тих із теплих долин і мали густіше пір'я, майже як хутро, але в усьому іншому робили точно те саме, що й усі інші динозаври на світі: їли, спали, сварилися за найкраще місце й пильнували малих.

Кап був одним із тих малих. Він вилупився на самому початку весни й за все коротке літо бачив навколо себе тільки один колір: зелені папороті, зелені голки на гілках, зелену воду в розливі й зелений мох на каменях. Ніхто йому не сказав, що буває інакше, тож Кап просто думав, що світ такий і таким буде завжди.

Потім стало холодніше. Листя на низьких кущах пожовкло й опало за кілька днів. Птахи полетіли кудись на південь цілими зграями, одна за одною, і цілий тиждень небо було ними повне, а потім стало порожнє. Зграя Капа почала спускатися в долину, ближче до гарячих джерел, де земля тепла навіть тоді, коли повітря щипає дзьоб.

Одного ранку Кап вийшов із заглибини, у якій спав, і спинився на півкроці. Усе було біле. Скелі, кущі, повалене дерево біля води, навіть його власний учорашній слід — усе накрите чимось холодним, м'яким і зовсім тихим. Долина виглядала так, ніби вночі хтось накрив її ковдрою й пішов, нікого не розбудивши.

Кап не знав для цього слова, бо ніхто йому його ще не сказав. Він торкнувся дзьобом. Було холодно й трохи щипало. Торкнувся лапою — і лапа провалилася в це по кісточку, тихо, без жодного хрускоту. Кап обережно витяг її назад і побачив, що в білому лишилася форма його ступні, точна до кожного кігтя, ніби хтось обвів її знизу.