Добраніч, динозаври

Коли в долині темніє, усе по черзі вкладається спати. Спершу змовкають бабки над водою, бо в темряві однаково не бачать, куди летять. Потім ховаються маленькі ящірки, кожна у свою щілину між нагрітими каменями. Потім стихає вітер у хвощах. А наостанок, один за одним, засинають динозаври — і кожен робить це трохи інакше.

Великі довгошиї динозаври засинають стоячи. Вони заважкі, щоб лягати й уставати по кілька разів за ніч, тож просто заплющують очі рівно там, де стояли, коли стемніло. Здалеку вони тоді схожі на спокійні темні пагорби, до яких хтось причепив дуже довгі шиї. Час від часу котрийсь переступить з ноги на ногу й спить далі.

Колючі динозаври з пластинами на спині лягають боком і завжди близько одне до одного, так, щоб пластини стикалися, як черепиця на даху. Виглядає це як один довгий колючий мур. Ніхто в долині не заходить уночі між них, вони добре про це знають, і саме тому сплять так спокійно, що й не ворухнуться до ранку.

Маленькі швидкі динозаври сплять у гнізді із сухого листя, по шестеро чи семеро разом. Вони згортаються таким клубком, що не розібрати, де закінчується один і починається другий: самі хвости, лапи й заплющені очі. Уранці завжди минає добра хвилина, поки вони розплутаються, і завжди хтось при цьому на когось наступить.

Динозаври з пласким дзьобом, як у качки, сплять біля самої води, так близько до річки, як тільки можна. Вони люблять чути її крізь сон. Коли вода шумить рівно, це означає, що в долині нічого не відбувається й можна спати далі. А коли шум хоч трохи міняється, вони прокидаються негайно, усі одразу, підводять голови й слухають — і аж коли річка вертається до свого звичного шуму, лягають назад.